Діячі поп-арту: Енді Воргол

Він перетворив банку томатного супу у фетиш 20-го ст., створив першу комерційну публічну арт-студію та довів, що мистецтво може бути прибутковим. Він –  Енді Воргол – одна з найсуперечливіших осіб ХХ ст. Список його занять можна продовжувати нескінченно: художник, режисер, продюсер, видавник журналів, дизайнер, письменник, колекціонер, гуру поп-арту та батько масової культури. Зображаючи поверхову сутність речей та не поглиблюючись у приховані змісти, Воргол прагнув навчити людей бачити красу у повсякденних речах: «Все, що оточує нас прекрасно» - таким було життєве кредо митця. В своїй творчості йому вдалося перейти ту межу, коли простота та банальність стають мистецтвом.

Енді Воргол (справжне ім’я Андрій Воргола) – народився у 1928 в Америці році в родині емігрантів, етнічних словаків. Дитинство хлопця пройшло разом зі старшими братима на вулицях Піттсбурга в Пенсильванії. В третьому класі Воргол захворів хореєю, яка виражалася у мимовільних дивних рухах тіла. Хвороба ускладнилась скарлатиною та хлопчик багато часу провів у ліжку. 

Але хвороба призвела до того, що Енді, проводячи багато часу вдома, став захоплюватися колажами. Вирізаючи фотографії кінозірок, слова та картинки, з’єднуючи їх з малюнками він мимоволі стояв на  початку формування своєї особистості як художника.

Історію поп-арту Енді писав не тільки фарбами. У 60-ті рр. він вперше взяв у руки відеокамеру. Авангардні та немасові фільми стали надзвичайно популярні у колах «обраних». «Нерухомі» фільми протягом п’яти годин зображували беззвучний сон героя («Спи») чи 8 годин уповільненої зйомки хмарочоса Empire State Building («Empire»).
Звичайно, говорячи про Воргола, неможливо не згадати про два інші важливі проекти. Перший – це легендарна «Фабрика», творча майстерня на Манхеттені, яка по ночах пожвавлювалася бурхливими вечірками. Арт-студія художника на довгі роки стала осередком нью-йоркської богеми всіх мастей. Завсідники «Фабрики» були постійними героями світської хронічки, а Енді став для них батьком, більш високою, культовою в деякому сенсі фігурою.

Другий проект – не менш легендарний журнал «Інтерв’ю». Сотні молодих талановитих людей на чистому ентузіазмі прагнули попасти до журналу Воргола. Основною «фішкою» журналу стало те, що інтерв’ю у знаменитостей беруть інші відомі особи. Культовий журнал існує і сьогодні під керівництвом відомого колекціонера сучасного мистецтва Пітера Бранта, друга художника.

Феноменальна слава та успіх зіграли з Ворголом злий жарт. У 1986 році на нього скоїла замах Валері Соланас, яка раніше знімалася у стрічках митця. «Я стріляла у Воргола» — відома фраза, кинута нею на виході поліцейському, увійшла до історії та дала назву художньому фільму. На щастя, художника вдалося врятувати.
До кінця життя він продовжував творити, ніколи не зупиняючись, постійно пробував щось нове. У 1979 році він зайнявся арт-карами - художньою розмальовкою гоночних автомобілів.
Музей Енді Воргола, розташований на батьківщині художника в Пітсбурзі, містить біля 8000 його творів. Офіційно це найкрупніший музей у США, присвячений одному діячу мистецтва.